Територіальна держ.інспекція з питань праці у Сумській області інформує

Останнім часом до Територіальної державної інспекції з питань праці надходить чимало звернень як громадян, так і роботодавців з питань мобілізації працівників до лав збройних сил України. З даного приводу інспекція надає роз'яснення з найбільш актуальних питань.

1.Призов або вступ працівника на військову службу

Відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України трудовий договір підлягає розірванню у разі призову або вступу працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.

Підставою для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу. Зазначена норма законодавства діє у мирний час.

Вихідна допомога у разі призову або вступу працівника на військову службу не виплачується, оскільки норма щодо виплати вихідної допомоги у розмірі двох мінімальних заробітних плат визнана Конституційний судом України неконституційною (рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008), крім випадків, коли виплата такої допомоги передбачена колективним договором, який діє не підприємстві, установі, організації.

Статтею 8 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“ за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали  до призову на  військову службу. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами  в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення з військової служби.

2.Призов або вступ працівника на військову службу під час мобілізації в світлі новел чинного законодавства.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації“ (вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України „Про військовий обов'язок і військову службу“, „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу“ окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов’язку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату – для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

               Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“ (стаття 39 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу“).

               За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

               Таким чином, починаючи з 01.04.2014 громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню, вони увільняються від роботи (звільняються від виконання посадових обов'язків) відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому за ними зберігається середній заробіток на період до одного року.

               Додатково повідомляємо, що відповідно до статті 2 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з війсьвої служби, та деяких інших осіб“ пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, на службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час такої служби не припиняється.

               3.Перехід військових частин на штати воєнного часу. Особливості звільнення працівника.

               Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

               Статтею 1 Закону України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

               Відповідно до статті 5 Закону України „Про збройні сили України“ трудові відносини працівників Збройних Сил України (далі - ЗСУ) регулюються законодавством про працю. Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.

               У разі переходу військових частин на штат воєнного часу всі працівники (цивільні), які не підлягають переведенню на відповідні посади, підлягають звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку із ліквацією (скороченням) цивільних посад. При цьому, відповідно до частини четвертої статті 49-2 КЗпП України вимоги частини першої-третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, пов’язаних з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період (діє з 01.04.2014). Таким чином, звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України під час мобілізації проводиться без персонального попередження працівників не пізніше ніж за два місяці.

               При звільненні працівників їм в обов’язковому порядку в день звільнення виплачуються всі належні при звільненні кошти (заробітна плата за відпрацьований час та компенсація за всі дні невикористаних відпусток (щорічної основної, щорічної додаткової, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей), а також вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Розрахунок середньої заробітної плати проводиться відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995  № 100.

               Оскільки зазначена підстава звільнення належить до категорії підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 та 41 КЗпП України), то на звільнення за цією підставою розповсюджується заборона, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України щодо недопущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.