ГЕРОЇ мають імена: БОГДАН ОПІМАХ з міста БУРИНЬ…

УЛЬТУРА БУРИНЩИНИ повідомила:

«Є люди, які з дитинства знають, ким хочуть стати.

Богдан Опімах із Бурині – саме з таких. Він народився у нашому місті, навчався у Буринському ліцеї №1, потім – у Глухівському коледжі СНАУ, а після його закінчення вступив до Сумського національного аграрного університету.

Мрію стати військовим Богдан не залишив.

Тому після університету, у 2021 році, обрав професійний шлях – підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Контракт був на три роки. Минуло вже більше п’яти.

За цей час були звільнення Сумщини, Харківський контрнаступ, Куп’янський напрямок, Донбас, Курська операція.

Були важкі бої, втрати, поранені, евакуації. Були ситуації, коли відповідальність вимірювалася не словами, а рішеннями, від яких залежало дуже багато.

Сьогодні Богдан продовжує службу на Сумському напрямку.

І в цьому є щось особливе. Після всього пережитого він знову вдома. На своїй землі. Там, де народився, виріс, навчався. І йому надзвичайно важливо захищати саме її.

Богдан небагатослівний. Про себе говорити не любить. Не розповідає про службу так, ніби зробив щось надзвичайне. Але за його короткими відповідями – понад п’ять років війни.

Він чесно говорить: війна втомила.

Колись він підписував контракт на один термін.

Потім цей термін закінчився, але служба продовжилася. І фактично один термін змінився другим.

Іноді хочеться все залишити. Просто піти. Видихнути. Жити звичайним життям. Але минає час – Богдан відпочиває, трохи відходить від служби – і знову хочеться назад.

Туди, де його хлопці. Туди, де побратими. Туди, де завдання, напруга, адреналін і відчуття, що ти потрібен.

Він сам каже, що це може звучати дивно. Але військо стало частиною його життя. І, мабуть, справа вже не тільки у любові до професії. Є відповідальність, яку неможливо просто вимкнути.

Богдан добре знає, як швидко може змінитися життя. Тому сьогодні він зовсім інакше дивиться на те, що раніше здавалося буденним. На сім’ю. На близьких. На друзів. На побратимів. На можливість просто повернутися додому. Бо війна вчить цінувати те, чого ми часто навіть не помічаємо.

Ти можеш мати плани на завтра, розмови на вечір, зустрічі на наступний тиждень – а потім одна секунда може змінити все.

І саме тому для Богдана прості речі сьогодні мають зовсім іншу вагу.

Він змінився. Став серйознішим. Став уважнішим до життя. Навчився більше цінувати людей поруч. А ще – навчився не тікати від страху. Бо страх, як він говорить, не зникає.

На початку повномасштабної війни Богдан ще не до кінця розумів, що таке справжня війна.

Першим великим випробуванням став Харківський контрнаступ. Потім був Донбас. А далі – Курщина.

І з кожним етапом приходило розуміння: війна може бути ще страшнішою, ніж ти уявляв.

Найважче – перебороти себе. Зрозуміти, заради чого ти стоїш. І продовжувати.

На Курщині Богдан виконував обов’язки зв’язківця. Був єдиним військовослужбовцем цієї спеціальності у своєму підрозділі. Він прекрасно розумів, наскільки багато залежить від зв’язку – особливо тоді, коли поруч поранені, коли потрібно координувати дії, коли відсутність зв’язку може коштувати надто дорого.

Доводилося допомагати з евакуацією поранених і загиблих побратимів.

Із війни не повертаються такими, якими в неї прийшли. Але серед усіх змін у Богдана залишилося головне – він не залишає своїх.

Саме тому, коли його запитали, що він хотів би сказати своїм землякам, цивільним людям, відповідь була дуже простою.

«Триматися морально. І серйозно вчити тактичну медицину. Не формально. Не «для галочки». Вчити так, щоб у непередбачуваній ситуації вміти допомогти собі. Допомогти людині поруч. Можливо, врятувати чиєсь життя. І ще одна порада – допомагати війську», – говорить чоловік.

Бо за лінією фронту теж є відповідальність. Хтось тримає позицію. Хтось рятує пораненого. Хтось забезпечує зв’язок. Хтось чекає вдома. І кожен може робити те, що залежить від нього.

Богдан не називає себе героєм. Можливо, саме тому ця історія звучить особливо сильно. Бо за нею немає гучних слів.

Є хлопець із Бурині, який колись мріяв стати військовим. Є контракт на три роки, який перетворився на понад п’ять років служби. Є страх, який доводиться долати. Є втома, яка іноді накриває. Є бажання все залишити – і водночас неможливість залишити своїх. Є рідна Сумщина, яку він сьогодні захищає. І є просте розуміння: своїх не кидають.

Саме з таких людей і складається наша стійкість.

Герої мають імена. І сьогодні це ім’я – Богдан Опімах. Наш земляк. Наш захисник. Людина, яка продовжує робити свою справу.

Історія зі слів захисника записана Тетяною Машир в межах інформаційної кампанії, присвяченої Дню захисників і захисниць України».

ГЕРОЇ мають імена: МАКСИМ ПЛАКУНОВ із села СЛОБОДИ, яке входить до БУРИНСЬКОЇ ГРОМАДИ… ДЕТАЛЬНО ЧИТАТИ ТУТ: https://ivanzhytnyk.com/suspilstvo/14576-heroyi-maiut-imena-maksym-plakunov-iz-sela-slobody-iake-vkhodyt-do-burynskoyi-hromady