Історія

Історична довідка

Чудова природа Конотопщини з давніх-давен приваблювала людей, отже, не дивно, що сліди перших поселень на території краю сягають у далеку глибінь віків. Про це яскраво свідчать чисельні знахідки, виявлені під час археологічних розкопок. 
На Конотопщині знаходиться 272 пам’ятки археології: тимчасові стоянки стародавніх часів, поселення, городища, кургани. Відносяться вони до різних епох – від кам’яного віку до часів Київської Русі. На стародавніх стоянках і поселеннях знаходять залишки житла, посуд, поховання наших далеких пращурів. Стоянки доби палеоліту і мезоліту (давній і середній кам’яний вік) знайдені в селах Шаповалівка і Михайло-Ганнівка, пам’ятки епохи бронзи – в селах Шевченкове, М.Самбір та інших. 
До найстаріших сіл Конотопщини відносяться села Мельня – перша згадка датується 1500 роком та Карабутове – 1572 роком, а також село Великий Самбір відоме спочатку ХУІ століття.
За багаторічну історію нашого краю адміністративні межі Конотопщини неодноразово змінювалися. За наказом Катерини П у 1732 році в Україні були створені намісництва (губернії). Конотопщина спочатку входила до Новгород-Сіверської, а з 1802 року до Чернігівської губернії. На початку ХХ століття замість губерній були утворені округи, був організований Конотопський округ, куди увійшов і Конотопський район. 
Датою утворення Конотопського району вважається 1923 рік, коли він став самостійною адміністративно-територіальною одиницею, до якої увійшов Конотопський, Борзнянський і Кролевецький повіт. У 1932 році з переходом на триступеневу адміністративно-територіальну систему: 
район – область – центр було створено п’ять областей, і Конотопський район на деякий час увійшов до складу Київської області. З утворенням Сумської області 10 січня 1939 року Конотопський та Дубов’язівський райони передані до її складу. Після Другої світової війни Конотопський район тричі змінював свої кордони. У 1957 році до району були приєднані 8 сіл, а в 1960 році ще 6 сіл колишнього Дубов’язівського району, у 1963 році було приєднано села Духанівку Буринського району та село Дептівку Талалаївського району. 
Район розташований на Лівобережжі Дніпра у лісостеповій смузі з чорноземними ґрунтами і піщаними у північній частині по р. Сейм. Такий склад ґрунтів визначає рослинний та тваринний світ району.
Важко досліджувати і описувати історію Конотопщини без історії Конотопа – центру Конотопської сотні, Конотопського повіту, Конотопського округу, Конотопського району. Вірогідно, що місто Конотоп існувало задовго до часів монголо-татарської навали ХШ століття. Є ствердження, що Конотоп був центром Липовицького (Липецького) удільного князівства Київської русі, яке було знищене у 1284 році військом татар. За іншим джерелом Конотоп виник у ХУП столітті на кордоні з Московською державою як польська фортеця, з побудовою якої почали заселятись землі Конотопщини по берегах р. Сейм та її притоків: річок Гнилиці, Сарнавщини, Куколки, Липки втікачами від утиску польської шляхти. З’явились перші поселення. Так, приблизно у 1638 році засновано с. М.Самбір, у 1649 – с. Підлипне, у 1659 – с. Бочечки, у 1667 – с. Козацьке, у 1668 – с. Грузьке , у 1678 – с. Дептівка та інші. У степовій частині району поселення виникли у другій половині ХУП століття та першій половині ХУШ століття. Це села: Сім’янівка, В’язове, Жовтневе (Курилівка), Шпотівка, Юрівка, Шевченкове (Гирявка), Шаповалівка, Сахни та інші.
Тяжке становище селян призводило до бунтів, повстань, воїн, вони втікали на Дон, Кубань, Слобідську Україну. Кріпаки сіл Попівка, Великий Самбір, Підлипне, Соснівка піднімали повстання проти гнобителів, палко підтримували визвольну боротьбу українського народу під проводом
Б. Хмельницького. Коли у 1653 році російське посольство на чолі з 
І.І.Бутурліним їхало на Переяславську Раду, то першими на українській землі зустрічали і палко вітали послів жителі с. Карабутове і навколишніх сіл Конотопщини. 
 Війна 1648 –1654 рр. в значній мірі розхитала тодішній лад на лівобережній Україні, багато селян стало козаками, однак життя селян не покращилося, що викликало нові невдоволення і протести. Особливо загострилось положення після Б.Хмельницького, коли новим гетьманом України став І.Виговський.
Конотопська битва 1659 року відбулася між військами гетьмана І.Виговського та військами московського царя Олексія Михайловича. Основні події битви розгорнулися, коли під Конотоп підійшов гетьман І.Виговський з козацько-кримсько-татарським військом. Бій відбувся на полі між селами Соснівка та Шаповалівка. В результаті вдалої атаки та тактичних дій царські війська в районі сучасного с.Соснівка були знищені. Звідси і інша назва битви – Соснівська. 
 Увіковічуючи пам’ять всіх загиблих воїнів в центрі с.Шаповалівка у 2002 році встановлено Пам’ятний Знак і меморіальну дошку. 
17 червня 1672 року на території сучасного села Козацьке, в Козацькій діброві на Козацькій раді, було обрано гетьманом лівобережної України Івана Самойловича (1672-1677), який прийняв і підписав з Московською державою “Конотопські статті” .
 Друга половина ХУШ століття відмічається подальшим закріпаченням селян, вони поступово втрачали останні свої права. Скасування кріпосного права в 1861 році не покращило становище селян. Кращі землі були у поміщиків, селяни повинні були їх викупляти. Так, за 23336 десятин землі вони повинні були сплатити 872432 крб., яких у них не було. Почалось розшарування селянства. Переважна більшість селян були безкінні. На початку ХХ століття у повіті на 100 селянських дворів було: 21 кінь, 26 корів, техніка обробки землі була примітивною. Землі знову залишились у руках поміщиків та заможного селянства. 
Не дивлячись на тяжке становище, селяни Конотопщини виявляли любов до рідного краю. Десятки жителів повіту брали участь у війні з Японією 1904 року. За мужність і хоробрість у Цусімській битві жителі с. Шевченкове Є.Сердюк, с. Кошари Ф. Стрілець, с. Вирівка Я.Дзюба та інші були нагороджені орденами і медалями. 
Не минули Конотопщину революційні та післяреволюційні події початку ХХ століття, пов’язані з розкуркуленням, колективізацією власних господарств, руйнуванням храмів. В роки голодомору 1932-1933 років смертність на Конотопщині збільшилась на 60-70 відсотків. Будувалась нова держава – СРСР.
У 1921 році на допомогу селянам було організовано 32 прокатних пункти сільгоспмашин, на поля вийшли перші трактори “Фардзон”. У 1930 році в районі було колективізовано 76 відсотків одноосібних господарств, на полях працювали 101 трактор, десятки комбайнів та інша техніка. До 1940 року господарства району вже мали певні позитивні зрушення.
 Мирну працю людей припинила війна, яка тягарем лягла на плечі всього народу. Понад 25 тисяч жителів району захищали Вітчизну на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанському загоні “Смерть фашизму”. У роки окупації, яка продовжувалась 2 роки (вересень 1941 –вересень 1943), на каторжні роботи у Німеччину було вивезено 2265 чоловік молоді, розорені підприємства, колгоспи та радгоспи, спалені села. Загальна сума збитків по району склала 437 млн. крб. Але самою великою втратою було те, що до рідних осель не повернулись більше 10 тисяч воїнів, більше 
1 тисячі чоловік загинуло під час окупації району. Про самовідданість, патріотизм і відвагу на фронтах війни говорить те, що всі учасники бойових дій нагороджені орденами та медалями, 10 воїнам присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Україна пишається подвигами героїв-земляків: Панова О.Б. із с. Грузьке, Лусти П.В. із селища Дубов’язівка, Бондаря І.К. із с. Соснівки та інших.
Не дивлячись на голод, розруху, нестачу робочих рук, сільське господарство у післявоєнні роки почало швидко відроджуватись. У 1945 році вже працювало 75 колгоспів та радгоспів, підвищувався урожай зернових та технічних культур, збільшилось поголів’я тварин. Тільки тваринництво давало прибуток понад 6 тис. крб. Було проведено укрупнення колгоспів, спочатку їх стало 28, потім 23. 
У 50-60 роках минулого століття почалась робота по увіковіченню пам’яті загиблих воїнів у роки Великої Вітчизняної війни. За визволення Конотопського району загинуло понад 3 тисячі бійців Червоної Армії, які були поховані в різних місцях. У 1955-56 роках почалось перенесення останків загиблих воїнів до братських могил. Перші братські могили були споруджені у селах Козацьке, Хижки, Дубинка, Пекарі, Великий Самбір, Дубов’язівка, пізніше в інших селах.
Зараз у районі налічується 65 пам’ятників часів Другої світової війни (з них 53 військових поховання), 7 пам’ятників Громадянської війни, 8 пам’ятників воїнів-інтернаціоналістів. У с. Шевченкове знаходиться могила відомого українського історика Лівобережної України Лазаревського Олександра Матвійовича (1834-1902 роки). На честь перебування Кобзаря у родині Лазаревських, у селі в 1959 році був відкритий пам’ятник Т.Г.Шевченку. У с.Карабутове на честь зустрічі російських послів, що їхали на Переяславську Раду через село, установлена десятиметрова стела. 

У 2018 році на честь ювілею видатного земляка на малій батьківщині митця, в селі В’язове Конотопського району відкрили Меморіальний комплекс Миколи Стороженка.

Основу промислового комплексу району, віднесених до основного кола звітуючих, складають 3 підприємства. У районі налічується 39 сільськогосподарських підприємств та 57 фермерських господарств. Площа ріллі в користуванні сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств 76,8 тис. га. Промислова продукція відома більш ніж в десяти країнах світу. Науково-дослідний потенціал зосереджений у сільському господарстві. Найкращі сільгосппідприємства: ТОВ ”Вітчизна”, ТОВ АФ “Козацька”, ТОВ «Біо Лат», ВАТ “Радгосп ”Шевченківський” та інші. 

Конотопщина дала Україні і світу видатних вчених: українського історика Олександра Матвійовича Лазаревського (1834-1902), видатного вченого в галузі механіки – Степана Прокоповича Тимошенка (1878-1972), вченого славіста Якова Пантелеймоновича Гурського (1923-1995), відомого українського хорового диригента, композитора і педагога, заслуженого артиста УРСР Григорія Митрофановича Давидовського (1866-1952), відомого поета-гумориста, члена Національної Спілки письменників України Петра Остаповича Гришка (1925-2003) та інших.