Лейтенант Олександр — уродженець міста Конотоп, який із почуття патріотизму та бажання захищати свою державу добровільно пов’язав своє життя зі службою в лавах Збройних Сил України.

Повномасштабне російське вторгнення він зустрів курсантом Факультету військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій.
«Добре пам’ятаю той ранок. Ми вийшли на традиційну зарядку, коли пролунали перші вибухи. Усіх курсантів оперативно направили до укриття. Тоді ще ніхто не міг усвідомити, наскільки кардинально зміниться наше життя», — згадує офіцер.
Втім, військова справа була для Олександра не новою. Свою службу він розпочав ще у 2015 році в одній із бригад Держспецтрансслужби. За цей час пройшов шлях від муляра до майстра-муляра, а також брав участь у виконанні завдань у зоні проведення АТО та ООС.
«Під час антитерористичної операції наш підрозділ виконував завдання поблизу Святогірська, де забезпечував охорону важливого енергетичного об’єкта — підстанції», — розповідає військовослужбовець.
З роками бажання професійно розвиватися у військовій сфері лише зміцнювалося. Саме тому у 2021 році Олександр вступив до тодішньої Кафедри військової підготовки спеціалістів Держспецтрансслужби УДУНТ. Після завершення навчання він повернувся до рідної бригади вже в офіцерському званні.
Сьогодні лейтенант Олександр уже понад рік очолює будівельний взвод. Разом із підлеглими виконує завдання за призначенням на території Полтавської та Сумської областей. Служба передбачає часті відрядження, тому кожну вільну хвилину він намагається присвятити найріднішим — дружині та синові.
«Коли збираюся у відрядження, син завжди запитує, коли повернуся додому. Йому важко розуміти такі розлуки, але є обов’язок, який я повинен виконувати», — говорить офіцер.
Саме тому свої відпустки він проводить виключно в колі сім’ї. Найбільшим бажанням для нього, як і для мільйонів українців, залишається перемога та завершення війни.
«Після війни хочу зібрати всю родину разом, зустрітися з близькими, яких давно не бачив. Будемо спілкуватися, згадувати пережите, будувати плани на майбутнє та просто радіти можливості бути поруч», — ділиться своїми мріями лейтенант Олександр.
Сьогодні він продовжує сумлінно виконувати свій військовий обов’язок, роблячи внесок у зміцнення обороноздатності держави. А всі ми щиро віримо, що мирний день неодмінно настане, і кожен український захисник повернеться додому до своїх рідних.